Ересь Хоруса

[PanCotzky]

Получайте и зацените. Как обычно, сначала выкладываю на украинском, потом на русском. Однако, ещё настоятельнее рекомендую читать в оригинале. Некоторые приколы прикольные только в украинском языке.

Готель «У погибшего Императора»

Дійові особи:

Леман Русс – примарх Космічних Вовків

Вулкан – примарх Саламандр

Толдір – пророчиця Ельдар

Аун’ші – ефірний Тау

Газкул – босс орків

Лорд Некронів – механічне страхіття

Імператор – месія-керівник готелю «У погибшего Императора». За сумісництвом бармен у тому ж закладі.

Бобик – сквігот.

Дія перша

На сцені зображено жахливі простори варпу. Навколо спалахують вогні. По сцені стрибають тіні демонів. Посередині сцени висить у метрі над підлогою наполовину розбитий корабель класу «Імператор», що загинув у варпі. На кораблі напис: «Готель «У погибшего Императора»».

Дія друга

Сцена зображує бар, створений з колишнього командирського містка корабля. На одній зі стін є три високі вікна, через які можна спостерігати жахливі простори варпу. Вздовж стін розташовані різноманітні обладунки, вогнепальна і холодна зброя, різноманітні артефакти, голови орків, запчастини некронів та інші трофеї воїнів Імперіума і не тільки. З однієї стіни стирчить ціла половина сквігота. Сквігот, судячи з усього, живий, вже давно полишив спроби вирватися зі стіни, у яку він до половини вмурований, і зараз мирно хропе. У приміщенні стоять столи зі стільцями, біля однієї зі стін розміщений бар. У барі стоїть Імператор, одягнений у костюм бармена, і витирає склянку. Годинник над баром показує 7:13 за земним часом.

Деякий час нічого не відбувається. Раптом герметичний люк входу з шипінням відкривається. У бар входить Леман Русс, примарх легіону Космічних Вовків, у стані пекельно-апокаліптичного похмілля, на ледве працюючій автоматиці підходить до барної стійки і сідає на високий стілець, поклавши руки перед собою і опустивши голову. Його обличчя має неприродний синій колір. Деякий час він сидить нерухомо. Імператор дивиться на нього, при цьому продовжуючи протирати склянку.

Імператор (безпристрасно): Пиво?

Леман Русс повільно піднімає на Імператора червоні очі. Робить він це з такою важкістю, наче сині мішки у нього під очима тягнуть його до землі. Він в’яло киває. Імператор віртуозним рухом професіонального бармена вихоплює з під стола півлітровий келих, наповнює його пивом з крана і ставить келих перед примархом. Леман Русс протягує танцюючу руку до келиха, але не може по ньому влучити і відсмикує руку. Через кілька секунд він робить другу спробу, але знов безрезультатно. Він протягує ліву руку, яка трясеться не менше за праву, і, з третьої спроби хапає себе за зап’ястя правої руки. Але замість очікуваного ефекту всього примарха починає трусити в конвульсіях. Імператор перестав протирати склянку, і, завмерши з тим же самим безпристрасним виглядом, спостерігав за конвульсією примарха. Кілька секунд Леман Русс трусився, а потім з усієї сили вдарив правою рукою по столу. Стіл тріснув, але конвульсія припинилася. Тоді Леман Русс взяв келих і підніс його до рота, але його щелепа, при спробі розтиснутись, почала вібрувати, а разом з нею уся голова. Замість того, щоб зробити ковток, примарх розбовтує частину пива по столі і відсмикує келих. Потім робить другу спробу. Результат ідентичний. Третя спроба з тим же результатом. Імператор молнієносним рухом вихоплює з під стола силовий молот і б’є Лемана Русса по голові. Стілець під примархом тріскається і ледве тримається, але вібрація голови припиняється. Леман Русс подивився на Імператора.

Леман Русс: Дякую.

Імператор: Нема за що.

Леман Русс двома ковтками випиває залишок пива. Колір його обличчя стає більш реалістичним. Погляд вже більше нагадує погляд живої людини.

Імператор (з безпристрасним виглядом): Сумуєте?

Леман Русс (втомлено): Вчора… а шо було вчора?

Леман Русс подивився на Імператора так, неначе це питання адресувалося йому. Імператор, продовжуючи витирати склянку, зводить плечима.

Імператор: Вчора ви пили пиво, потім йоржа, потім горілку, потім денатурат, потім знову горілку, потім знову пиво, потім пиво зі скіпідаром, потім гальмівну рідину, а потім вас виніс з бару примарх Вулкан.

Леман Русс (замріяно): А потім я знайшов за ліжком шматок московської ковбаси і отруївся нею… ой як мені було погано!..

Примарх хитається на стільці, але втримується. Герметичний люк з шипінням відкривається. До бару заходить Вулкан, примарх легіону Саламандр. Його стан значно стабільніший за стан Лемана Русса, але йому від цього не легше. Ходою людини, що втратила сенс життя, Вулкан підійшов до барної стійки. Помітивши його Леман Русс сказав:

Леман Русс: О, Ігуана!

Вулкан зупиняється, з усієї сили б’є по стільцю, на якому сидить Леман Русс. Стілець ламається і Леман Русс падає на підлогу. Імператор перестає протирати склянку і з легкою цікавістю дивиться на Лемана Русса, який так і залишився лежати на підлозі.

Вулкан (сідаючи на стілець): Я – Саламандра.

Вулкан повертається до Імператора, хоче щось сказати, але Імператор його випереджає і перед примархом вже стоїть келих пива.

Вулкан: Дякую.

Імператор: Нема за що.

Вулкан робить великий ковток і повертається до Лемана Русса. Примарх лежить на підлозі без ознак життя. Його нерухомі очі дивляться у стелю. Імператор і Вулкан деякий час дивляться на нього з надією, що він поворухнеться, але марно. Вулкан ставить келих на стіл і боязно тягнеться до Лемана Русса щоб перевірити його пульс, але слабкий голос примушує його підскочити на місці.

Леман Русс (ледве ворушить губами): Ти не Саламандра. Ти – Гадюка.

Вулкан (переполохано): Ну ти і падло так лякати!

Леман Русс важко встає і сідає на інший стілець. Імператор ставить перед примархами нові келихи пива. Вони, скривившись, п’ють.

Леман Русс (втомлено): Ти пам’ятаєш, чого вчора пили?

Вулкан: День Космодесантника відмічали… Здається.

Леман Русс: А чого ж ми тоді так билися?

Лемна Русс тре синець на щоці. Його набрякле вухо пульсує. Вулкан теж помічає на собі гематоми. Обидва дивляться на Імператора.

Імператор: Ви доводили серу Газкулові, що космодесантники – зе бест. Він це боляче сприйняв…

Леман Русс (скривившись): Довбані орки.

Імператор (продовжує): Обіцяв сьогодні прийти з кулеметом і знищити мій бар до хрінової матері, а вас, цитую: «Я этиг примарчегов выкену в Варпнах!».

Леман Русс і Вулкан стурбовано перезираються. Обидва машинально тягнуться до плазмових пістолетів у них на поясах, яких нема. Імператор з безпристрасним видом продовжує витирати склянку.

Леман Русс: Може нам варто сходити за… аргументами.

Імператор (безпристрасно продовжуючи протирати стакан): Зброя – це не аргумент, джентльмени.

Леман Русс: А хто каже про зброю? Я кажу про обладунки, персональні захисні генератори, персональні телепортатори і… ну і біс з ним! Хавіболтери, рокетлаунчери, мультімелти, ланцюгові мечі, силові рукавиці.

Імператор на мить завмер, з легкою цікавістю дивлячись на примарха.

Вулкан: Ні. Якщо ми предстанемо перед орком у такому вигляді він злякається і втече. Треба дати йому перевагу а потім скрутити. Ми ж десантники! Невже ми злякаємось якогось орка?

Раптове шипіння гермо-люка примушує примархів підскочити на стільці. Але замість Газкула у бар заходить Толдір, пророчиця Ельдар. Толдір одягнена у чорну сукню. Її обличчя приховує білий шолом. Вона тягне за собою силовий спис Ельдар. Ходу її не можна назвати легкою ходою ельдара. Вона тягнеться, неначе під тягарем. Примархи видохнули з полегшенням і розсілися, звільняючи Толдір місце. Пророчиця сідає між двома примархами, ставить спис біля себе.

Імператор: Пиво?

Толдір ледве помітно киває. Імператор швидко наповнює келих і ставить перед Ельдаром. Толдір направляє на келих погляд блакитно сяючих окулярів шолома. Навколо її голови з’являється блакитно-біле сяйво. Келих починає нестійко підніматися у повітрі. Потім він робить запаморочливий віраж у бік Толдір, але промахується і влучає Леманові Руссу в ніс. Леман Русс падає. Вулкан дивиться на Лемана Русс, що схопився за розбитий ніс. Другим віражем келих влучив у око Вулкана. Той пада. На третій раз Толдір влучила, куди треба, але забула, що у неї на голові шолом, тому пиво просто облило її. Вона поставила келих на стіл, зняла шолом, звільнивши туго стиснуті під шоломом розкішні золоті пасма, що одразу заховали загострені догори, як у всіх ельдарів, вуха. Вона знову підняла келих, обережно піднесла до губ, зробила кілька невпевнених ковтків і поставила назад. Вулкан і Леман Русс знову залізли на стільці. Вулкан тримався за око, під яким сяяв фінгал, Леман Русс обома руками обхопив ніс, з якого текла кров. Деякий час усі мовчали. Примархи зі скривленим видом трималися за забиті місця, провидиця з виглядом страшенної нудьги і меланхолії дивилася на напівповний келих і думала, що насправді він напівпорожній. Потім примархи, все ж таки, звернули на неї увагу.

Вулкан (співчутливо): Шо, сестро, погано?

Толдір звернула на примарха приречений погляд прекрасних срібних очей, спотворених алкоголічними набряками.

Леман Русс (стурбовано): Скажи хоч слово!

Толдір (байдуже): Лайно.

Леман Русс: Слухай, а чого ти така? Ми святкували…

Толдір: …День Космодесантника. Я передбачила тут велику потасовку з причетністю Некронів і вирішила почекати на них.

Вулкан (з підозрою): А якщо ти тут чекала Некронів, навіщо пила?

Толдір (роздратовано): Щоб не викликати підозри.

Деякий час усі мовчать.

Леман Русс (з цікавістю): А ти, часом, не пам’ятаєш, що вчора було?

Толдір повернула до нього приречений погляд. Декілька секунд вона на нього дивиться. Леман Русс ніяковіє. Толдір, закошує очі вгору.

Толдір (задумливо): Спочатку ми пили пиво, потім йоржа, потім горілку, потім денатурат, потім знову горілку, потім знову пиво, потім пиво зі скіпідаром, потім гальмівну рідину… а потім ми з Газкулом грали у «Хто зупинить ланцюговий меч зубами, або телекінезом»… Газкул програв. Він не володіє телекінезом.

Толдір задоволено посміхається, але посмішка виходить крива.

Вулкан: А Некрони були?

Посмішка Толдір сповзає і перетворюється у вираз мучительної задуми. Декілька хвилин вона похмуро дивилася у стелю, а потім розчаровано промовила:

Толдір: Не пам’ятаю. Невже їх не було?! Я оце так надерлася, як останній орк, сиджу тут у принизливому стані, а Некронів, чий прихід я передбачила, тут не було?

Толдір опирається на лікоть і притискається лобом до долоні.

Толдір (шепоче): Яка ганьба!

Примархи дивляться на Толдір. На їх обличчях вираз жалю.

Леман Русс (з жалем, гладячи Толдір по плечу): Не переймайся ти так! У кожного бувають проколи у розвідці! Розвідка – річ взагалі ненадійна. Тому ми, космодесантники, ніколи нічого не розвідуємо. Ми просто премо у лобову.

Толдір (зі слізьми в голосі): Мене усі пророчиці засміють. Неточності бувають у будь-якому пророцтві, але щоб так…

Толдір беззвучно плаче. Примархи її втішають. Імператор завмер зі склянкою у руках і дивиться на плачучого Ельдара. Шипіння гермо-люка примушує всіх розвернутися. У бар заходить, ледве тримаючись на ногах, Аун’ші, ефірний Тау. На ньому помаранчевого кольору нічна сорочка, на голові чорний берет. У руці він тримає авоську з персиками. Усі здивовано дивляться на Тау. Аун’ші повільно плететься до бару і сідає поряд з Вулканом. Слідом за Аун’ші у приміщення влітає велика зелена муха.

Аун’ші (з неруським акцентом): Вах, гинацвале, налей вина! Галава, шяйтан, балит, кланусь, чесное слово!

Імператор киває, дістає келих для вина, наповнює його. Усі повертаються до звичайних справ. Толдір плаче, Вулкан її втішає, Леман Русс п’є пиво. Аун’ші допиває вино.

Аун’ші: Вах! Шьто вчира такое было, шьто я нычиво нэ помню?

Імператор: Ви вчора пригощали всіх своїм домашнім вином, а всі пригощали вас своєю машинною гальмівною рідиною.

Аун’ші (сильно здивовано): И я пил? Какой ужис, кланусь, чесное слов! Шяйтан попутал! Вах, вах! Ныкагда болше в отпуск в Варп ездыть нэ буду!

Вулкан: Та мовчи ти! Шо, не бачиш?

Вулкан киває на Толдір. Аун’ші дивиться на плачучого Ельдара. Судячи з витягнутої фізіономії, йому її шкода. Аун’ші підходить до Толдір.

Аун’ші (дістає з авоськи плід): Дарагая, хочешь пэрсык? Сладкий, как мёд! Кируглый и розовый, как йагадыц маладой дэвушька!

Аун’ші широко розкриває очі і посміхається у обидва ряди акулячих зубів. Толдір перестає плакати і бере персик.

Толдір (кокетливо посміхаючись): Дякую.

Аун’ші посміхається ще ширше. Толдір продовжує дивитись на Аун’ші і кокетливо посміхатись. Видно, що він їй подобається. Вулкан з ревнощами дивиться на Аун’ші і на Толдір.

Вулкан (агресивно обнімаючи Толдір): (до Аун’ші) Дякую! А ти, Толдір, не переймайся. Воно того не варте. Одним некроном більше, одним некроном менше…

Толдір (виривається): Та почекай ти! (до Аун’ші) А що ви робите ввечері?

Аун’ші: Вах, дарагая! Виду маладой красывый эльдарский дэвушька в рыстаран на раскошьнам ховерподе «Мерседес»!

Толдір (скромно): Мені 569 років.

Аун’ші посміхається ще ширше.

Аун’ші: Дарагая, настаящый джигит лубит зрэлый женщина. А маладой дэвушька эта шьто? Вазми кошька, макни кыслата, вынь – и такая же худая!

Толдір сприйняла це як комплімент і зашарілася.

Толдір: Тоді я згодна.

Аун’ші: Вах, дарагая! Я всу жизнь буду тыбя на руках насыть, мамай кланус!

Вулкан ображено насупився. Велика зелена муха вже кілька хвилин кружляє над ним. Помітивши її, Вулкан вистрілює довгим тонким язиком, хапає її і затягує до рота. Потім повертається до Лемана Русса, який завмер з келихом пива у руці і здивовано дивиться на Вулкана.

Леман Русс: Ти не Саламандра. Ти – Жаба.

Вулкан показує Леманові роздвоєний язик і ображено повертається до свого пива. Всі займаються своїми справами. Раптом гермо-люк відчиняється і у бар ввалюється Газкул, босс орків. Це величезний бугай, приблизно 4 метри на зріст. Замість лівої руки у нього величезна механічна клешня, дивлячись на яку, дивуєшся, як орк, навіть такого бикуватого вигляду, взагалі може з нею ходити. Найбільш дивувало те, що окрім клешні на орці більше не було зброї. Усі з пострахом подивились на орка. Примархи приготувались ховатись за барну стійку. Газкул грізно прошкандибав до борної стійки, оглянув усіх присутніх і страшним хрипким голосом спитав.

Газкул: Где я?

Усі перезирнулись. На обличчі кожного відбилося здивування. Не здивувався лише Імператор. Він, судячи з усього, знав причину амнезії орка, тому з безпристрасним видом продовжував протирати склянку.

Газкул (страшним хрипким голосом): Хто я?

Присутні почали розуміти. Усі подивилися на Імператора. У очах примархів була подяка.

Газкул: А хто ви?

Усі повернулися назад до орка. Леман Русс першим знайшов, що сказати.

Леман Русс: Спокійно, брате, сідай.

Леман Русс розмістив два стільця поряд і всадив на них Газкула.

Леман Русс (співчутливо): Ти, брате, головне не хвилюйся і не бійся. То все злі єретики-хаосити підмішали тобі до морквяного соку отруту. Добре, що у мене протиотрута завжди наготові, а то б загинув ти, бідний.

Газкул (зляканим голосом): А чё я ничёнах нипомню?

Леман Русс: Це все отрута. Розумієш, проблема у тому, що твій великий мозок ще не повністю звільнився. Але не хвилюйся. Ми розповімо тобі все, що ти забув, чи не так, друзі?

Леман Русс повертається до всієї іншої компанії, яка, роззявивши роти, спостерігала за виставою.

Леман Русс (голосніше): Чи не так?

Першим знайшовся Аун’ші.

Аун’ші (бадьоро): Вах, слуший, зачем ны памочь дыругу дарагому?! Скушай пэрсик, Маргарыта! Силадкий, как мёд!

Аун’ші вихоплює з авоськи персик і протягує орку. Газкул бере персик двома пальцями, нюхає і кладе до рота. Згризає разом з кісткою.

Газкул: Спосиба!

Аун’ші посміхається в усю щелепу.

Леман Русс: Ми, взагалі, з тобою давні друзі. Мене звуть Леман Русс. Не пам’ятаєш?

Газкул енергійно качає головою. Леман Русс робить вигляд розчарування.

Леман Русс (трагічно): Ах вони падлюки, ці хаосити! Забрали пам’ять мого найкращого друга! Але не хвилюйся! Я тобі все розповім.

Газкул: А чё так бошха боледнах?

Вулкан: Це через отруту. Треба ще дозу протиотрути.

Вулкан подає знак Імператорові, який з абсолютно безпристрасним видом спостерігав за комедією. Імператор киває, дістає з підлоги сталеве відро, величезну каністру з написом «Розсіл», наповнює відро, вставляє у відро парасольку і передає Вулканові. Вулкан передає відро оркові. Газкул принюхується до відра і залпом осушує його.

Вулкан: Ну як, легше?

Газкул киває.

Леман Русс: Так от. Ти – мутант-кіборг, якого єретики-хаосити створили, щоб воювати з нами. Але ти вийшов бракований. Ти не був злий. Ти втік від хаоситів і ми тебе приютили. Ти живеш тут, у готелі «У погибшего Императора».

Толдір: Працюєш офіціантом.

Усі здивовано подивились на Толдір. Вона знизала плечима.

Леман Русс: Так. Ти працюєш офіціантом у цьому барі. Допомагаєш Імператору (вказує на Імператора).

Імператор перестав натирати склянку і вперше за ранок продемонстрував щиру зацікавленість подіями.

Вулкан (продовжує): Ми – таємне товариство боротьби з хаоситами. Тут у нас секретна база. Ми всі великі воїни. Я – король вогнемета, небезпечніше мене у бою не знайдеш. Леман Русс – великий розробник зброї. Він для нас розробляє танки і гармати. Толдір – наш штабний екстрасенс. Вона допитує шпигунів і передбачає результати боїв. А це… (вказує на Аун’ші) е...

Аун’ші (бадьоро): А я тут гилавный джигит! Я приважу суда пэрсики, вино, шяшьлык дэлаю! Вах, нэт такова джигита, шьтоб шяшьлык дэлал лучче, чем я, мамай кланус!

Леман Русс (продовжує): А ото (вказує на сквігота, що стирчить зі стіни) – бобік, наш домашній улюбленець.

Газкул: А чьо он, апстину далбанулсо??

Толдір (з жалем у голосі): Ах, це така трагедія! Підлі хаосити його замурували! Ми як не старалися його звідти витягнути, нічого не виходило.

Газкул схопився з місця, підбіг до сплячого сквігота. Усі стиснулися, як перед пострілом з орбітальної гармати. Почувши важкі кроки Газкула, сквігот прокинувся.

Газкул (голосно, зі співчуттям): Ах ти ж бедный Бобечег! Шо с табой зделали хаоситинах?! За шо ж яни, звирюгинах?!

Сквігот від несподіванки навіть не знав, що відповісти. Він розкрив очі, наче йому встромили величезну клізму, і дивився на страждаючого Газкула. Газкул, тим часом, перестав казати щось членороздільне і почав просто жалібно завивати. Толдір підійшла до Газкула, погладила його по руці.

Толдір: Ну-ну, не плач. Ми ще шось придумаємо, щоб звільнити Бобика. Пішли, бідненький, пішли.

Газкул встає з підлоги і, все ще продовжуючи ревіти, йде разом з Толдір, яка його обнімає за пояс. Сквігот з жалем дивиться оркові у слід. Він ані слова не зрозумів з того, що сказав Газкул, але йому шкода плачучого орка. Шкода йому було рівно 78 секунд. Далі він заснув.

Толдір підвела Газкула до стільців і посадила. Орк вже переставав плакати, і тепер просто схлипував. Хлопці і дівчата втішали його.

Раптом посередині бару спалахнуло яскраве світло. Згусток зеленої енергії пульсував, випускаючи у всі боки блискавки. Всі з пострахом дивляться на сяйво, окрім Імператора, який дивився з цікавістю, і Бобика, який спав. З під згустку піднялися хвилі непроглядного чорного туману і окутали згусток так, що його було не видно. Раптом блискавки і електричне дзижчання припинилися, туман почав розсіюватись і друзів охопив жах. Перед ними стояв Лорд Некронів, механічне страхіття. Його склетоподібне металеве тіло не відбивало світла. За спиною розвівалися лахміття чорного плаща. У руці він тримав довгий металевий посох з тризубом на кінці. Між зубцями тризуба спалахували зелені блискавки. З очей Лорда Некронів слабко сяяли два зелених вогники очиць. Усі його механічні суглоби страшенно проіржавіли. Руки Лемана Русса знову почали трястися. Лорд Некронів дивився точно перед собою, на Імператора, який з цікавістю дивився на нього. Потім його голова зі страшенним скрежетом повернулася до Аун’ші, який повільно втягнув голову у плечі. Далі його погляд перевівся на Толдір, яка виставила грудь вперед, демонструючи свою сміливість і рішучість. Далі металевий череп повернувся до Бобика, який, від жахливого скрежету прокинувся. Зустрівшись поглядом з некроном, бідний сквігот майже одразу знепритомнів. Некрон-Лорд перевів погляд на Імператора. Жахливо проржавілі сервомотори почали працювати, шкребучи суглобами. Некрон важко і незграбно почав наближатись до барної стойки, залишаючи за собою слід з іржі, що осипалась з його суглобів. Усі розступилися, даючи некронові шлях до Імператора. Підійшовши до бару, некрон вмостив дупу на стілець, але ноги його не згиналися. Трохи повозившись без усякого результату, він вдарив посохом по ступнях і ноги зігнулися. Тоді Лорд Некронів повернувся до обличчя Імператора, який був всього у метрі від нього. Усі з жахом чекали, що некрон випустить з посоха зелену блискавку, яка розкладе Імператора на атоми, але замість цього некрон зробив спробу розкрити рота. Марно. Суглоби щелепи настільки проіржавіли, що він міг розтулити зуби всього на пару міліметрів. Він схопив щелепу рукою, намагаючись розім’яти її і у цей момент Імператор вихопив силовий молот і заїхав некронові по щелепі з права. Роздався голосний дзвін. Некрона відхитнуло вбік, але зі стільця він не впав, а повернувся до Імператора. Його щелепа зі страшним скрежетом розкрилася.

Лорд Некронів (страшним металевим голосом): Дякую.

Імператор: Нема за що.

Лорд Некронів секунду вагався, а потім витягнув вперед руку з напівзігнутими механічними пальцями. Вулкан і Толдір приготувалися напасти на некрона перш ніж він заподіє якусь шкоду Імператорові. Пащека некрона знову розкрилася.

Лорд Некронів (страшним металевим голосом): Склянку мастила, будь ласка.

Леман Русс, судячи з усього, від перезбудження, втратив свідомість. Голова Аун’ші висунулася з плечей. Пащека Вулкана відвалилася ледве не до землі. Газкул, який ховався за друзями, поки все було, висунув голову. І тільки Толдір продовжила дивитися на Лорда Некронів, як Ленін на буржуазію.

Аун’ші (імпульсивно): Вах, генацвалэ, зачэм так пугать, Шяйтан паршывий, кланусь, честное слово!

Імператор дістає склянку, зі спеціального крану наповнює її мастилом і, поставивши її у руку Лорда Некронів, повертається до глядачів.

Імператор (повчальним голосом): Перед похміллям всі рівні. А зіткнувшись з ним, навіть закляті вороги стають братами.

Завіса

[Добавлено позже]

И русская версия:

Отель «У погибшего Императора»

Действующие лица:

Леман Русс - примарх Космических Волков

Вулкан - примарх Саламандр

Талдир - пророчица Ельдар

Аун'ши - эфирный Тау

Газкул - босс орков

Лорд Некрон - механическое стршилище

Император - мессия-руководитель отеля «У погибшего Императора». По совместительству бармен в том же заведении.

Бобик - сквигот.

Действие первое

На сцене изображены ужасные просторы варпа. Вокруг вспыхивают огни. По сцене прыгают тени демонов. Посреди сцены висит в метре над полом наполовину разбитый корабль класса «Император», что погиб в варпе. На корабле надпись: «Отель «У погибшего Императора»».

Действие второе

Сцена изображает бар, созданный из бывшего капитанского мостика корабля. На одной из стен есть три высоких окна, за которыми можно наблюдать ужасные просторы варпа. Вдоль стен расположены разнообразные доспехи, огнестрельное и холодное оружие, разнообразные артефакты, головы орков, запчасти некронов и другие трофеи воинов Імпериума и не только. С одной стены торчит целая половина сквигота. Сквигот, судя по всему, живой, уже давно оставил попытки вырваться из стены, в которую он до половины вмурован, и сейчас мирно храпит. В помещении стоят столы и стулья,возле одной из стен находится бар. В баре стоит Император, одетый в костюм бармена, и вытирает стакан. Часы над баром показывают 7:13 по земному времени.

Некоторое время ничего не происходит. Вдруг герметичный люк входа с шипением открывается. В бар входит Леман Русс, примарх легиона Космических Волков, в состоянии адски-апокалипсического похмелья, на едва работающей автоматике подходит к барной стойке и садится на высокий стул, положив руки перед собой и опустив главу. Его лицо имеет неестественный синий цвет. Некоторое время он сидит неподвижно. Император смотрит на него, при этом продолжая протирать стакан.

Император (бесстрастно): Пиво?

Леман Русс медленно поднимает на Императора красные глаза. Делает он это с такой тяжестью, будто синие мешки у него под глазами тянут его к земле. Он вяло кивает. Император виртуозным движением профессионального бармена выхватывает из-под стола полулитровый бокал, наполняет его пивом из крана и ставит бокал перед примархом. Леман Русс протягивает танцующую руку к бокалу, но не может по нему попасть и отдёргивает руку. Через несколько секунд он делает вторую попытку, но снова безрезультатно. Он протягивает левую руку, которая трясется не меньше чем правая, и, с третьей попытки хватает себя за запястье правой руки. Но вместо ожидаемого эффекта всего примарха начинает трясти в конвульсиях. Император перестал протирать стакан, и, замерев с тем же самым бесстрастным видом, наблюдал за конвульсией примарха. Несколько секунд Леман Русс трясся, а потом из всей силы ударил правой рукой по столу. Стол треснул, но конвульсия прекратилась. Тогда Леман Русс взял бокал и поднял его ко рту, но его челюсть, при попытке разжаться, начала вибрировать, а вместе с ней вся глава. Вместо того, чтобы сделать глоток, примарх разбалтывает часть пива по столу и отдёргивает бокал. Потом делает вторую попытку. Результат идентичный. Третья попытка с тем же результатом. Император молниеносным движением выхватывает из-под стола силовой молот и бьет Лемана Русса по голове. Стул под примархом трескается и едва держится, но вибрация головы прекращается. Леман Русс посмотрел на Императора.

Леман Русс: Благодарю.

Император: Не за что.

Леман Русс двумя глотками выпивает остаток пива. Цвет его лица становится более реалистическим. Взгляд уже больше напоминает взгляд живого человека.

Імператор (с беспристрастным видом): Грустите?

Леман Русс (утомлено): Вчера…а шо было вчера?

Леман Русс посмотрел на Императора так, будто этот вопрос адресовался ему. Император, продолжая вытирать стакан, пожимает плечами.

Император: Вчера вы пили пиво, потом ерша, потом водку, потом денатурат, потом снова водку, потом снова пиво, потом пиво со ски[гомосек]ом, потом тормозную жидкость, а потом вас вынес из бара примарх Вулкан.

Леман Русс (мечтательно): А потом я нашел, за кроватью кусок московской колбасы и отравился им… Ой как мне было плохо!..

Примарх качается на стуле, но удерживается. Герметичный люк с шипением открывается. В бар заходит Вулкан, примарх легиона Саламандр. Его состояние значительно стабильнее, чем состояние Лемана Русса, но ему от этого не легче. Походкой человека, который потерял смысл жизни, Вулкан подошел к барной стойке. Заметив его, Леман Русс сказал:

Леман Русс: О, Игуана!

Вулкан останавливается, из всей силы бьет по стулу, на котором сидит Леман Русс. Стул ломается и Леман Русс падает на пол. Император перестает протирать стакан и с легким любопытством смотрит на Лемана Русса, который так и остался лежать на полу.

Вулкан (садясь на стул): Я – Саламандра.

Вулкан поворачивается к Императору, хочет что-то сказать, но Император его опережает и перед примархом уже стоит бокал пива.

Вулкан: Благодарю.

Император: Не за что.

Вулкан делает большой глоток и поворачивается к Леману Руссу. Примарх лежит на полу без признаков жизни. Его недвижимые глаза смотрят в потолок. Император и Вулкан некоторое время смотрят на него с надеждой, что он пошевелится, но напрасно. Вулкан ставит бокал на стол и с опаской тянется к Леману Руссу, чтобы проверить его пульс, но слабый голос заставляет его подскочить на месте.

Леман Русс (едва шевелит губами): Ты не Саламандра. Ты - Гадюка.

Вулкан (перепугано): Ну ты и падло так пугать!

Леман Русс тяжело встает и садится на другой стул. Император ставит перед примархами новые бокалы пива. Они, скривившись, пьют.

Леман Русс (утомлено): Ты помнишь, чего вчера пили?

Вулкан: День Космодесантника отмечали… Кажется.

Леман Русс: А чего же мы тогда так дрались?

Лемна Русс трет синяк на щеке. Его отекшее ухо пульсирует. Вулкан тоже замечает на себе гематомы. Оба смотрят на Императора.

Император: Вы доказывали сэру Газкулу, что космодесантники – зе бест. Он это больно воспринял...

Леман Русс (скривившись): Долбаные орки.

Император (продолжает): Обещал сегодня прийти с пулеметом и уничтожить мой бар к хреновой матери, а вас, цитирую: «Я этиг примарчегов выкену в Варпнах!».

Леман Русс и Вулкан обеспокоенно переглядываются. Оба машинально тянутся к плазменным пистолетам у них на поясах, которых нет. Император с бесстрастным видом продолжает вытирать стакан.

Леман Русс: Может нам следует сходить за… аргументами?

Император (бесстрастно продолжая протирать стакан): Оружие – это не аргумент, джентльмены.

Леман Русс: А кто говорит об оружии? Я говорю о доспехах, персональных защитных генераторах, персональных телепортаторах и... ну и чёрт с ним! Хавиболтерах, рокетлаунчерах, мультимелтах, цепных мечах, силовых перчатках.

Император на миг замер, с легким любопытством смотря на примарха.

Вулкан: Нет. Если мы предстанем перед орком в таком виде, он испугается и убежит. Надо дать ему преимущество, а потом скрутить. Мы же десантники! Неужели мы испугаемся какого-то орка?

Внезапное шипение герма-люка заставляет примархов подскочить на стуле. Но вместо Газкула в бар заходит Талдир, пророчица Ельдар. Талдир одета в черное платье. Ее лицо скрывает белый шлем. Она тянет за собой силовое копье Ельдар. Походку ее нельзя назвать легкой походкой ельдара. Она тянется, будто под бременем. Примархи выдохнули с облегчением, и расселись, освобождая Талдир место. Пророчица садится между двумя примархами, ставит копье возле себя.

Император: Пиво?

Талдир едва заметно кивает. Император быстро наполняет бокал и ставит перед Ельдаром. Талдир направляет на бокал взгляд голубым сияющих окуляров шлема. Вокруг ее главы появляется голубовато-белое сияние. Бокал начинает неустойчиво подниматься в воздухе. Потом он делает головокружительный вираж в сторону Талдир, но промахивается и попадает Леманову Руссу в нос. Леман Русс падает. Вулкан смотрит на Лемана Русса, который схватился за разбитый нос. Вторым виражом бокал попал в глаз Вулкана. Тот падает. На третий раз Талдир попала, куда надо, но забыла, что у нее на голове шлем, поэтому пиво просто облило ее. Она поставила бокал на стол, сняла шлем, освободив туго сжатые под шлемом роскошные золотые пряди, которые сразу скрыли заостренные кверху, как у всех ельдар, уши. Она снова подняла бокал, осторожно подняла к губам, сделала несколько неуверенных глотков и поставила назад. Вулкан и Леман Русс снова залезли на стулья. Вулкан держался за глаз, под которым сиял фингал, Леман Русс обеими руками обхватил нос, из которого текла кровь. Некоторое время все молчали. Примархи, скривившись, держались за ушибленные места, провидица с видом зеленой тоски и меланхолии смотрела на полуполный бокал и думала, что на самом деле он полупустой. Потом примархи, все таки, обратили на нее внимание.

Вулкан (сочувственно): Шо, сестрёнка, плохо?

Талдир обратила на примарха обреченный взгляд прекрасных серебряных глаз, обезображенных алкоголическими отеками под ними.

Леман Русс (обеспокоенно): Скажи хотя слово!

Талдир (безразлично): Дерьмо.

Леман Русс: Слушай, а чего ТЫ такая? Мы праздновали...

Талдир: …День Космодесантника. Я предусмотрела здесь большую потасовку с причастностью Некронов и решила подождать их.

Вулкан (с подозрением): А если ты здесь ждала Некронов, зачем пила?

Талдир (раздраженно): Чтобы не вызвать подозрения.

Некоторое время все молчат.

Леман Русс (с любопытством): А ты, случайно, не помнишь, что вчера было?

Талдир обратила к нему обреченный взгляд. Несколько секунд она на него смотрит. Леман Русс смущается. Талдир, закашивает глаза кверху.

Талдир (задумчиво): Сначала мы пили пиво, потом ерша, потом водку, потом денатурат, потом снова водку, потом снова пиво, потом пиво со скіпідаром, потом тормозную жидкость…а потом мы с Газкулом играли в «Кто остановит цепной меч зубами, или телекинезом»... Газкул проиграл. Он не владеет телекинезом.

Талдир удовлетворенно улыбается, но улыбка выходит кривая.

Вулкан: А Некроны были?

Улыбка Талдир сползает и превращается в выражение мучительной задумчивости. Несколько минут она мрачно смотрит в потолок, а потом разочарованно промолвила:

Талдир: Не помню. Неужели их не было?! Я так надралась, как последний орк, сижу здесь в унизительном состоянии, а Некронов, чей приход я предсказала, здесь не было?

Талдир опирается на локоть и прижимается лбом к ладони.

Талдир (шепчет): Какой позор!

Примархи смотрят на Талдир. На их лицах выражение сочувствия.

Леман Русс (с сожалением, гладя Талдир по плечу): Не переживай ты так! У каждого бывают проколы в разведке! Разведка - вещь вообще ненадежная. Поэтому мы, космодесантники, некогда ничего не разведываем. Мы просто прем в лобовую.

Талдир (со слезами в голосе): Меня все пророчицы засмеют. Неточности бывают в любом пророчестве, но чтобы так...

Талдир беззвучно плачет. Примархи ее утешают. Император замер со стаканом в руках и смотрит на плачущего Ельдара. Шипение гермо-люка заставляет всех развернуть. В бар заходит, едва держась на ногах, Аун'ши, эфирный Тау. На нем померанцевого цвета ночная рубашка, на голове чёрный берет. В руке он держит авоську с персиками. Все удивлённо смотрят на Тау. Аун’ши медленно плетется к бару и садится рядом с Вулканом. Вслед за Аун'ши в помещение влетает большая зеленая муха.

Аун’ши (с нерусским акцентом): Вах, гинацвале, налей вина! Галава, шяйтан, балит, кланусь, чесное слово!

Император кивает, достаёт бокал для вина, наполняет его. Все возвращаются к обычным делам. Талдир плачет, Вулкан ее утешает, Леман Русс пьет пиво. Аун’ши допивает вино.

Аун’ши: Вах! Шьто вчира такое было, шьто я нычиво нэ помню?

Император: Вы вчера угощали всех своим домашним вином, а все угощали вас своей машинной тормозной жидкостью.

Аун’ши (с сильным изумлением): И я пыл? Какой ужис, кланусь, чесное слов! Шяйтан попутал! Вах, вах! Ныкагда болше в отпуск в Варп ездыть нэ буду!

Вулкан: Да молчи ты! Шо, не видишь?

Вулкан кивает на Талдир. Аун'ши смотрит на плачущего Ельдара. Судя по вытянутой физиономии, ему ее жаль. Аун’ши подходит к Талдир.

Аун’ши (достаёт из авоськи плод): Дарагая, хочешь пэрсик? Сладкий, как мед! Кируглый и розовый, как йагадыц маладой дэвушька!

Аун’ши широко раскрывает глаза и улыбается в оба ряда акульих зубов. Талдир перестает плакать и берет персик.

Талдир (стеснительно улыбаясь): Благодарю.

Аун’ши улыбается еще шире. Талдир продолжает смотреть на Аун’ши и кокетливо улыбаться. Видно, что он ей нравится. Вулкан с ревностью смотрит на Аун’ши и на Талдир.

Вулкан (агрессивно обнимая Талдир): (к Аун’ши) Благодарю! А ты, Талдир, не переживай. Оно того не стоит. Одним некроном больше, одним некроном меньше...

Талдир (вырывается): Да погоди ты! (к Аун’ши) А что вы делаете вечером?

Аун’ши: Вах, дарагая! Виду маладой красывый эльдарский дэвушька в рыстаран на раскошьнам ховерподе «Мерседес»!

Талдир (скромно): Мне 569 лет.

Аун’ши улыбается еще шире.

Аун’ши: Дарагая, настаящый джигит лубит зрэлый женщина. А маладой дэвушька эта шьто? Вазми кошька, макни кыслата, вынь - и такая же худая!

Талдир восприняла это как комплимент и зарделась.

Талдир: Тогда я согласная.

Аун’ши: Вах, дарагая! Я всу жизнь буду тыбя на руках насыть, мамай кланус!

Вулкан обижено насупился. Большая зеленая муха уже несколько минут кружит над ним. Заметив ее, Вулкан выстреливает длинным тонким языком, хватает ее и затягивает в рот. Потом поворачивается к Леману Руссу, который замер с бокалом пива в руке и изумленно смотрит на Вулкана.

Леман Русс: Ты не Саламандра. Ты - Жаба.

Вулкан показывает Леману раздвоенный язык и обижено поворачивается к своему пиву. Все занимаются своими делами. Вдруг герма-люк отворяется и в бар вваливается Газкул, босс орков. Это огромный бугай, приблизительно 4 метра ростом. Вместо левой руки у него огромная механическая клешня, смотря на которую удивляешься, как орк, даже такого быковатого вида, вообще может с ней ходить. Наиболее приводило в удивление то, что кроме клешни на орке больше не было оружия. Все с опаской посмотрели на орка. Примархи приготовились прятаться за барную стойку. Газкул грозно прошкандыбал к борной стойке, осмотрел всех присутствующих и страшным хриплым голосом спросил.

Газкул: Где я?

Все переглянулись. На лице каждого отразилось откровенное удивление. Не пришел в изумление лишь Император. Он, судя по всему, знал причину амнезии орка, поэтому с бесстрастным видом продолжал протирать стакан.

Газкул (страшным хриплым голосом): Кто я?

Присутствующие начали понимать. Все посмотрели на Императора. В глазах примархов была благодарность.

Газкул: А кто вы?

Все обернулись назад к орку. Леман Русс первым нашел, что сказать.

Леман Русс: Спокойно, брат, садись.

Леман Русс разместил два стула рядом и усадил на них Газкула.

Леман Русс (сочувственно): Ты, брат, главное не волнуйся и не бойся. Это все злые еретики-хаосити подмешали тебе в морковный сок яд. Хорошо, что у меня противоядие всегда наготове, а то бы погиб ты, бедный.

Газкул (оробелым голосом): А чё я ничёнах нипомню?

Леман Русс: Это все яд. Понимаешь, проблема в потому, что твой большой мозг еще не полностью освободился. Но не волнуйся. Мы расскажем тебе все, что ты забыл, не так ли, друзья?

Леман Русс поворачивается ко всей компании, которая, разинув рты, наблюдала за спектаклем.

Леман Русс (громче): Не так ли?

Первым нашёлся Аун’ши.

Аун’ши (бодро): Вах, слуший, зачем ны памочь дыругу дарагому?! Скушай пэрсик, Маргарыта! Силадкий, как мёд!

Аун’ши выхватывает из авоськи персик и протягивает орку. Газкул берет персик двумя пальцами, нюхает и кладет рот. Сгрызает вместе с косточкой.

Газкул: Спосиба!

Аун’ши улыбается во всю челюсть.

Леман Русс: Мы, вообще, с тобой давние друзья. Меня зовут Леман Русс. Не помнишь?

Газкул энергично качает главой. Леман Русс делает вид разочарования.

Леман Русс (трагически): Ах они подлюки, эти хаоситы! Забрали память моего наилучшего друга! Но не волнуйся! Я тебе все расскажу.

Газкул: А чё так бошха боледнах?

Вулкан: Это из-за яда. Треба еще дозу противоядия надо.

Вулкан подает знак Императору, который с абсолютно бесстрастным видом наблюдал за комедией. Император кивает, берёт с пола стальное ведро, огромную канистру с надписью «Рассол», наполняет ведро, вставляет в ведро зонтик и передает Вулкану. Вулкан передает ведро орку. Газкул принюхується к ведру и залпом осушает его.

Вулкан: Ну как, легче?

Газкул кивает.

Леман Русс: Так вот. Ты - мутант-киборг, которого еретики-хаоситы создали, чтобы воевать с нами. Но ты вышел бракованный. Ты не был злой. Ты убежал от хаоситов и мы тебя приютили. Ты живешь здесь, в отеле «У погибшего Императора».

Талдир: Работаешь официантом.

Все изумленно посмотрели на Талдир. Она пожала плечами.

Леман Русс: Да. Ты работаешь официантом в этом баре. Помогаешь Императору (указывает на Императора).

Император перестал натирать стакан и впервые за утро проявил искреннюю заинтересованность событиями.

Вулкан (продолжает): Мы – тайное общество борьбы с хаоситами. Здесь у нас секретная база. Мы все великие воины. Я – король огнемета, опаснее меня в бою не найдешь. Леман Русс – великий разработчик оружия. Он для нас разрабатывает танки и пушки. Талдир – наш штабной экстрасенс. Она подвергает допросу шпионов и предусматривает результаты боев. А это…(указывает на Аун’ши) э...

Аун’ши (бодро): А я здесь гилавный джигит! Я приважу суда пэрсики, вино, шяшьлык дэлаю! Вах, нэт такова джигита, шьтоб шяшьлык дэлал лучче, чем я, мамай кланус!

Леман Русс (продолжает): А вот (указывает на сквигота, что торчит из стены) – Бобик, наш домашний любимец.

Газкул: А чьо он, апстену далбанулсо??

Талдир (с сожалением в голосу): Ах, это такая трагедия! Подлые хаоситы его замуровали! Мы как не старались его оттуда вытянуть, ничего не получалось.

Газкул вскочил с места, подбежал к спящему сквиготу. Все сжались, как перед выстрелом из орбитальной пушки. Услышав тяжёлые шаги Газкула, сквигот проснулся.

Газкул (громко, с сочувствием): Ах ты же бедный Бобечег! Шо с табой зделали хаоситынах?! За шо же аны, звирюгинах?!

Сквигот от неожиданности даже не знал, что ответить. Он выпучил глаза, будто ему вонзили огромную клизму, и смотрел на страдающего Газкула. Газкул, тем временем, перестал говорить что-то членораздельное и начал просто жалобно завивать. Талдир подошла к Газкула, погладила его по руке.

Талдир: Ну-ну, не плачь. Мы еще что-то придумаем, чтобы освободить Бобика. Пошли, бедненький, пошли.

Газкул встаёт с пола и, всё ещё продолжая реветь, идёт вместе с Талдир, которая обнимает его за пояс. Сквигот с сочувствием смотрит орку в след. Он ни слова не понял из того, что сказал Газкул, но ему жалко плачущего орка. Жалко ему было ровно 78 секунд. Потом он заснул.

Талдир подвела Газкула к стульям и посадила. Орк уже переставал плакать, и теперь просто всхлипывал. Мальчики и девочки утешали его.

Вдруг посреди бара вспыхнул яркий свет. Сгусток зеленой энергии пульсировал, выпуская во все стороны молнии. Все с опаской смотрят на сияние, кроме Императора, который смотрел с любопытством, и Бобика, который спал. Из-под сгустка поднялись волны непроглядного черного тумана и закутали сгусток так, что его было не видно. Вдруг молнии и электрическое жужжание прекратились, туман начал рассеиваться и друзей охватил ужас. Перед ними стоял Лорд Некрон, механическое стршилище. Его скелетоподобное металлическое тело не отражало света. За спиной развевались лохмотья черного плаща. В руке он держал длинный металлический посох с трезубцем на конце. Между зубцами трезубца вспыхивали зеленые молнии. Из глаз Лорда Некронов слабо сияли два зеленых огонька зрачков. Все его механические суставы ужасно проржавели. Руки Лемана Русса снова начали трястись. Лорд Некрон смотрел точно перед собой, на Императора, который с любопытством смотрел на него. Потом его глава со страшным скрежетом возвратила к Аун’ши, который медленно втянул главу в плечи. Дальше его взгляд перевелся на Талдир, которая выставила грудь вперед, демонстрируя свою смелость и решительность. Дальше металлический череп развернулся к Бобику, который, от ужасного скрежету проснулся. Встретившись взглядом с некроной, бедный сквигот почти сразу потерял сознание. Некрон-лорд перевел взгляд на Императора. Ужасно проржавевшие сервомоторы начали работать, скрежеча суставами. Некрон тяжело и неуклюже начал приближаться к барной стойке, оставляя за собой след из ржавчины, которая осыпалась с его суставов. Все расступились, давая некрону путь к Императору. Подойдя к бару, некрон умостил задницу на стул, но ноги его не сгибались. Немного повозившись без всякого результата, он ударил посохом по ступням и ноги согнулись. Тогда Лорд Некрон повернулся к лицу Императора, который был всего в метре от него. Все с ужасом ждали, что некрон выпустит из посоха зеленую молнию, которая разложит Императора на атомы, но вместо этого некрон сделал попытку раскрыть рот. Напрасно. Суставы челюсти настолько проржавели, что он мог раскрыть зубы всего на пару миллиметров. Он схватил челюсть рукой, стараясь размять ее, и в этот момент Император выхватил силовой молот и заехал некрону в челюсть справа. Раздался громкий звон. Некрона отшатнуло вбок, но со стула он не упал, а развернулся к Императору. Его челюсть со страшным скрежетом раскрылась.

Лорд Некрон (страшным металлическим голосом): Благодарю.

Император: Нет за что.

Лорд Некрон секунду колебался, а потом вытянул вперед руку с полусогнутыми механическими пальцами. Вулкан и Талдир приготовились напасть на некрона прежде чем он причинит какой-либо вред Императору. Пасть некрона снова раскрылась.

Лорд Некрон (страшным металлическим голосом): Стакан смазки, пожалуйста.

Леман Русс, судя по всему, от перевозбуждения, потерял сознание. Голова Аун’ши выдвинулась из плеч. Пасть Вулкана отвалилась едва ли не до земли. Газкул, который прятался за друзьями пока все было, выдвинул главу. И только Талдир продолжила смотреть на Лорда Некрона, как Ленин на буржуазию.

Аун’ши (импульсивно): Вах, генацвалэ, зачэм так пугать, Шяйтан паршывий, кланусь, честное слово!

Император достаёт стакан, из специального крану наполняет ее смазочным маслом и, поставив ее в руку Лорда Некрона, поворачивается к зрителям.

Император (поучительным голосом): Перед похмельем все уровни. А столкнувшись с ним, даже заклятые враги становятся братьями.

Занавес

На ваш суд, читатели.

[Raugnar]

Отлично,особенно про Вулкана :)

Жду продолжения.

Эээххх,где же мой плюсомёт? :(

[PanCotzky]

Уважаемые читатели, пишите коментарии. Ваши матюки могут сделать наши услуги лучше.

[Malahit]

блин супер и то что тау джигитом сделал классно вышло ему как мне кажется подходит такой образ

[KOBA]

Матюкатса не буду , эта часть мне понравилась больше , пиши дальше .

Для справки , рост Газкула 6 метра , а не 4 .

Изменено 24 мая, 2007 пользователем KOBA

[PanCotzky]

Матюкатса не буду , эта часть мне понравилась больше , пиши дальше .

Для справки , рост Газкула 6 метроа , а не 4 .

Учту

[Добавлено позже]

И вопрос дня:

Мне стоит выставлять свою пьесу на конкурс?

[Raugnar]

Мне стоит выставлять свою пьесу на конкурс?

Конкурс "Стеб" и пьесса - стеб.

Следовательно,стоит! :)

[PanCotzky]

Первую или вторую?

[Argil]

однозначно вторую.

Тему Бобика требую раскрыть шире! ИМХО самый калоритный персонаж! На второй месте генацвали.

[Бром]

Аплодирую стоя. Хотел побурчать что похмелье - банально.. нонах :)

При такое реализации это не важно.

Отлично! Здорово и по настоящему смешно.

[Vinni_Pooh]

однозначно лучше первой :)

[PanCotzky]

Алилуя. Выкладываю следующую (и, скорее всего, послуднюю на данный момент) пьесу.

Наслаждайтесь, кому понравится. А кому не понравится, критикуйте.

ЗЫ. Как обычно я советую читать в оригинале, на украинском. Перевод прилогается ниже.

Про некронів і людей

Дійові особи

Т-101 – некрон з м’язами

Т-80 – некрон у латексі

Т-1000 – некрон з ртуті

ТХ – некрон з цицьками

Сара Конор – некрононенависниця

Дж. Камерон – відомий режисер

Дія перша

На сцені темний фон. Навколо валяються купи черепів. За черепами на задньому плані стирчить верхівка моноліту некронів. Посередині всього цього хазяйства стоїть металевий стіл зі знаком некронів на кришці. За столом сидять некрони. Т-101, некрон з м’язами, одягнений у шкіряну куртку. На обличчі у нього чорні окуляри, біля лівої руки лежить гаус-бластер. Т-80, некрон у латексі, седить по ліву руку від нього. На шиї у Т-80 ошийник з довгими шипами. Ззаду на ошийнику є кільце, з якого звисає сталевий ланцюг, що іншим кінцем приєднаний до свердла, яке стирчить у нього з дупи. На голові у Т-80 фуражка з нацистським орлом. Т-1000 не має певної форми і лише віддалено нагадує фігуру людини. По ньому ходять кола, як на воді. На ТХ корсет з підв’язками. На ногах – панчохи. Всі сидять і грають у карти.

Т-101 (грізно): Одразу попереджаю, хто жухатиме – головою в сраку заткну.

Т-80 сором’язливо посміхається, скоса дивлячись на Т-101.

ТХ: Я ходжу.

ТХ ходить шісткою бубен. Т-1000 відбивається сімкою бубен.

Т-80 (голосом Бориса Моісеєва): Шо в нас козир?

Т-101 (грізно): Очухався!

ТХ: Козир – черва.

Т-1000 ходить на Т-80 вісімкою хрест. Той б’ється дев’яткою.

ТХ: Я от нещодавно зустріла одного красунчика. Такий цікавий парніша, тільки от що погано, не нашої раси. Але ви ж знаєте, як я люблю екзотику всяку. Такий собі гарний хлопчик. Значить, руки-ноги у стилі «Ретро». Ну знаєте, неживий метал. Сталь, чи шось таке. Значить, у грудях стирчить таке красиве механічне серце. А далі, ви собі уявіть, органіка! Ви собі уявіть таку екзотику! Причому органіка своя. Не лахміття всяке, як у різників. Шкода, кастрований.

Т-101 (грізно): Довбані космодесантники!

ТХ (ображено): Він не такий! Він навіть стріляти почав не одразу!

Т-101: Повір, це через те, що він – тормоз, а не через те, що ти йому сподобалась.

ТХ (з слізьми в голосі): Ну чого ти такий?!

Т-80 (втішає): Ці мужлани ніколи не зрозуміють нас, дівчат.

Повисає тиша. Т-101, Т-1000 і ТХ мовчки дивляться, хто у стіл, хто у небо. Т-80 здивовано озирається на друзів. Потім кінчиками пальців дістає бубнового валета і ходить на Т-101. Т-101 б’є. Т-1000 підкидає. Т-101 б’є. ТХ підкидає. Т-101 б’є.

Т-101 (агресивно): Шо, з’їли?

Т-101 ходить одразу трьома десятками. ТХ забирає.

Т-101 (робить найвідоміший жест Майкла Джексона): Отак я вас, отак!

Т-1000 (булькаючим голосом): Та не напружуйся ти так!

Т-1000 ходить на Т-80 піковим тузом. Той дивиться на карту і раптом, кокетливо прикривши рота рукою, починає хіхікати. Він показує пальцем на великий символ піки посередині карти.

Т-80 (кокетливо): Ой, подивіться на що це схоже! Безсоромники!

Т-80 забирає карту.

Т-80: Я її у вас заберу, працівні.

Т-101 і Т-1000 підозріло перезираються.

Т-101 (замислено): Ненавиджу людей.

ТХ: Не такі вони вже й погані. Так от, мій цей хлопчик, ну оце шо я розповідала, так от, я підходжу до нього. Він: «Не підходь до мене, механічне чудовисько!», а я йому: «Мерсі за компліманс! Ви теж - нічого!»

Т-1000: Дівчата, ми граємо, чи про всяку бурду розмовляємо?

Т-101 ходить шісткою. ТХ б’є.

Т-101 (незадоволено): Люди взагалі паскуди. Розселилися на половину галактики, плодяться, як кролі, а робити нічого хорошого самі не вміють.

ТХ: Ні, ну чого?

Т-101 (перебиває): А ти можеш згадати щось, що у них не через сраку зроблено?

ТХ замислилась. Вона ходить на Т-1000. Права нога Т-1000 непомітно витягається, як змія, по землі проповзає до стільця ТХ, акуратно піднімається до її плеча. На кінці цього щупальця з’являється око. Воно з цікавістю дивиться у карти ТХ. ТХ помічає щупальце і хапає за нього. Щупальце розтікається у руці ТХ і крапає на підлогу. Краплі ртуті стікаються назад до ноги Т-1000.

ТХ (розлючено): От тільки спробуй ще раз шось таке!

Т-1000 (булькаючим насмішливим голосом): І шо ти мені зробиш? В’язи скрутиш?

Некрони регочуть огидними металевими голосами.

ТХ: Так от, про мого хлопця. Коротше, спершу він вів себе якось скуто. Мабуть, соромився своєї органіки. А потім ми розговорилися і стало прикольно. Він мене навіть запросив у столовку у їхньому… як же це називається? Здається, манистір, чи манастір.

Т-101: Задовбала вже! Всі люди – козли!

ТХ(розлючено): Це всі мужики-некрони – козли! Шукала б я собі людину, якби серед вас був хоч один нормальний!

ТХ починає плакати. Т-1000 зображує похмурий вираз обличчя і дивиться на Т-101. Т-101 незадоволено відвертається. Т-80 кидається втішати ТХ.

Т-80: Ну-ну, дівчинко, не треба. Хлопці справді всі козли. Повір мені. Мене теж так часто обманювали. Розповідали про високі почуття, а насправді їм всім потрібно від нас одне.

ТХ перестала плакати і з виразом відвертого здивування подивилася на Т-80. Т-1000 і Т-101 подивилися на нього не менш здивовано. Т-80 подивився по сторонах, не розуміючи, що всіх так здивувало, потім продовжив.

Т-80: А твій хлопчик, справді, мабуть, нормальний. Бачила ж, він, мабуть, собі механіку вживлює шоб не бути схожим на звичайних людей. Мабуть, він справді відчуває себе справжнім некроном у душі.

Т-101: Так? Справжнім некроном? А Ка’Танам він присягав? Га?

ТХ: Не обов’язково присягати Ка’Танам, щоб бути справжнім некроном.

Повисла важка, напружена як струна, тиша. ТХ, збагнувши, що зморозила, замовчала і опустила голову. Т-80 з жахом дивився на неї. Т-101 зловісно посміхнувся. Т-1000 кинув на ТХ похмурий погляд.

Т-101: От бачите, до чого призводить спілкування з людьми? Нормальні некрони починають дуріти!

ТХ: У тому сенсі, що може він пізніше присягне. Все таки існують же Парії. Може і він колись стане.

Т-1000 (філософськи): Парії це найнижча каста. Хай він краще буде місіонером. Сіятиме серед людей ідеї непротивлення смерті.

Т-1000 ходить на Т-80 дамою. Той б’є.

ТХ: А я взагалі не розумію цих ідей смерті.

Т-1000 здивовано дивиться на неї.

Т-1000 (здивовано булькає): Та це ж у школі навіть розповідають. Смерть є завершення циклу, логічний фінал будь-якої еволюції. Крім того, смерть – порядок і спокій. А життя це хаос. Саме тому ми позбавилися плоті.

ТХ (іронічно): Та невже? А я думала, що ми позбавилися плоті, щоб ЖИТИ вічно. Якщо вже смерть – це вінець еволюції, тоді ми – тупикова гілка.

Всі некрони погружаються у роздуми. Т-1000 іноді формує на тому, що у нього схоже на голову, те, що схоже на рот, але нічого сказати не може. Потім нарешті каже.

Т-1000: Ні. Ми, можна сказати, стали мертвими. Тепер ми незмінні. У тому і різниця. От скажи, коли в тебе останній раз були місячні?

ТХ замислилася.

ТХ: Приблизно 65000000 років тому.

Т-1000: От бачиш? А зараз комфортно і сухо. А все чому? Бо в мертвих овуляцій не буває.

Т-80: От шо вже не ваше хлопчаче діло!

Т-101 (злобно посміхаючись): Та навіть той факт, що ти це запам’ятала! У людей в твоєму віці вже склероз на 2034 стадії і прогресую.

ТХ: Цікаво, що ти маєш проти мого віку? Як для некрона я досить молода.

Т-101: Ага, 65 мільйонів років.

Т-1000: Нам усім по 65 мільйонів років.

Т-101: Так, ми усі старі і досвідчені. А люди молоді і дурні. А найприкольніше те, що вони ніколи не доживуть до нашого досвіду.

Т-80: Так, люди не довговічні. Вони живуть всього від сили 100 років.

Т-101 (грізно): Та навіть якби жили довше. Все одно ми їх ще до цього всіх повбиваємо. Вони і до ста років дожити не встигнуть.

Т-101 оскалює у агресивній посмішці два ряди металевих зубів.

ТХ (зловісно): Ти ще почекай. Може все буде не так легко, як ти думаєш.

Т-101: А чого б не було легко? Вони ж нікчеми. У них всякі хвороби, лишаї, бактерії. Фу! Вони повмирають і без нашої допомоги. А ми просто позбавимо їх страждань. Все одно нам протистояти вони не зможуть. Вони слабаки і дикуни. У них і культура тупа, і бійці вони хрінові. Словом, таким нікчемам не місце у всесвіті.

ТХ (грізно): Цей сраний мілітаризм мене вже задовбав. Ми всі тільки воюємо, воюємо, воюємо… Та з усією цією війною хай Каеліс-Ра поцілує мене..!

Гримить грім. ТХ перелякано закриває рота руками. Усі дивляться на неї, пройняті жахом.

ТХ: У тому сенсі, що я завжди мріяла, щоб Каеліс-Ра мене поцілував!

Т-101: Всеодно. Якби ці люди не зустріли нас, вони б не здогадалися самі замінювати своє тіло штучним. Вони тупі.

ТХ: А от і ні! У них колись дуже давно був фільм про роботів, дуже схожих на нас. Тільки тупіших. Називалося, здається, «Дерьмінатор», або «Терьмінатор».

Т-101: Так це вони теж у нас вкрали!

ТХ: Е ні! Вони цей фільм зняли 38 тисяч років тому. Звідки вони тоді могли знати про нас?

Т-101: Так ми ж тоді вже керували всією галактикою.

ТХ: Ми тоді спали!

Т-1000: Дівчата! Ми граємо, чи б’ємося?

Т-80 ходить піковим валетом. Т-101 б’ється червовою сімкою. Т-1000 підкидає бубнового валета. Т-101 б’ється бубновим тузом. Т-80 підкидає пікового туза. Т-101 б’ється червовою десяткою. ТХ підкидає червового валета. Т-101 б’ється червовим тузом. ТХ підкидає хрестового валета.Т-101 б’ється хрестовим тузом. Т-80 підкидає бубнову десятку. Т-101 б’ється червовим тузом і радісно демонструє усім пусті руки.

Т-101: Урааа! Я вас усіх зробив! Так вас!

Усі деякий час здивовано дивляться на карти. Потім до них доходить, що на столі лежить 5 тузів, причому два з них – козирні. Потім вони кидають на Т-101 лютий погляд. Т-101, зрозумівши, шо влип, починає потихенько вставати зі стільця.

ТХ (люто): Ах ти шулер!

ТХ розстібає корсет. Її цицьки починають сяяти зеленим світлом. Т-101 швидко кидається вбік. Дві яскраві зелені гаус-блискавки вдарили з цицьок ТХ, але Т-101 встиг відхилитися і вони вдарили у стілець, позбавивши його половини молекул. Т-101 кидається до свого гаус-бластера, хапає його і наводить на ТХ.

У цей момент посеред стола б’є блискавка, спалюючи колоду карт. Кілька блискавок б’ють в різні боки від стола, ледве не вразивши Т-80. Посеред стола утворюється велика срібляста куля, пропалюючи у столі дірку. Усі з обережністю дивляться на кулю. Раптом куля вкривається клітинками, наче лусками, а потім зникає. На місці, де тільки що була куля, сидить Сара Конор, некрононенависниця. Вона одягнена у військові штани, боти, майку і кепку. З-за спини у неї стирчать стволи мультімелти. На ремінці через плече у неї перевішений хевіболтер. На поясі у неї висять два плазмових пістолети. Сара Конор обводить некронів хижим поглядам.

Сара Конор (Грізно): Ага! Попалися, падлюки!

Т-101: Здохни, людино!

Т-101 наводить на Сару Конор гаус-бластер, але вона ковбойським рухом вихоплює плазмовий пістолет і відстрілює Т-101 праву руку, разом з бластером. Другою рукою вона вихоплює другий пістолет і відстрілює некрону голову. Випустивши два контрольних у безголову тушу Т-101, вона повертається до ТХ. ТХ реагує швидко. Вона наводить на Сару Конор цицьки, які вже почали сяяти. Сара Конор кидає пістолети і схопивши ТХ за соски, прокручує їх за годинниковою стрілкою. Роздається жахливий ультразвук. Т-80 кривиться і закриває вуха. Т-1000 починає вібрувати, втрачаючи людську подобу. Сара Конор крутанула соски проти годинникової стрілки і частота звука знижується до інфразвуку. По столу пішли тріщини. Т-1000 розплескався по землі.

Сара Конор (хапаючи плазмовий пістолет): Заткнися, курва!

Вона відстрілює ТХ голову і повертається до Т-1000. Некрон з ртуті випускає два щупальця і розводить руки Сари Конор у різні боки, тим часом формуючи третє щупальце у формі леза. Сара Конор примудрилися вивернути пістолет і відстрілити некрону щупальце. Вільною рукою вона хапає гаус-бластер Т-101 і випускає зелену блискавку у щупальце-лезо. Гаус-блискавка відстрілює щупальце, розвіявши його на окремі атоми. Наступний постріл розвіяв на атоми голову Т-1000. Все, що від нього залишилось, розлилося по столу і великою живою калюжею чкурнуло у купу черепів, але Сара Конор розвіює його остаточно. Вона кидає бластер на землю і хижо повертається до Т-80. Т-80 злякано закриває обличчя руками. Сара Конор зістрибує сі стола. Швидким рухом вона вириває ланцюг з дупи некрона. Т-80 кричить.

Т-80 (нажаханий): Не вбивай! Будь ласка, не вбивай!

Сара Конор: Поцілуй мене в сраку, залізяко. Хоча, не треба. У тебе губи холодні.

Сара Конор завалює Т-80 на стіл животом вниз, а сама дістає дриль, вмикає і починає повільно підносити до спини некрона. Т-80 волає. Завіса повільно закривається. Кілька хвилин за завісою чути звуки, ніби свердло продовбується крізь метал, і крики некронської агонії. Потім завіса відкривається. На столі лежать шматки некронського тіла. На краю стола лежить голова Т-80 і дивиться на глядачів. На її обличчі зображені жахливі муки. Сара Конор дістає з карману маркер, пише на лобі металевої голови «Necrons must die!!!», встромляє гаус-бластер у землю стволом доверху і настромляє на нього металеву голову. Потім Сара Конор бере зручніше хавіболтер і, стріляючи перед собою, йде за лаштунки. На задньому плані починають гриміти вибухи, спалахують зелені і жовтогарячі спалахи, моноліт випускає гармати і починає пускати зелені блискавки, чути металеві крики некронів і брутальні жіночі матюки.

З-за купи черепів виходить Дж. Камерон, відомий режисер. Він одягнений у чорний смокінг, білосніжну сорочку. На шиї у нього пов’язана біла краватка-метелик. У руці він тримає записник і щось записую. Потім він притискає записник до грудей.

Дж. Камерон (захоплено): Оце сюжет!

Дж. Камерон натискає кнопку на олівці. Навколо нього утворюється срібляста куля, повністю покриваючи його. Згодом сфера, разом з Дж. Камероном, зникає. Деякий час нічого не відбувається, якщо не брати до уваги епічне побоїще, що відбувається за купами черепів на задньому плані. Світло на сцені поступово згасає. Спалахи поступово згасають. У цілковитій темряві чути металеві крики некронів і брутальні матюки Сари Конор.

Завіса.

<font size="-4">[Добавлено позже]</font>

Русская версия

Про некронов и людей

Действующие лица

Т-101 - некрон с мышцами

Т-80 - некрон в латексе

Т-1000 - некрон из ртути

ТХ - некрона с сиськами

Сара Коннор - некрононенависница

Дж. Камерон - известный режиссер

Действие первое

На сцене темный фон. Вокруг валяются кучи черепов. За черепами на заднем плане торчит верхушка монолита некронов. Посреди всего этого хозяйства стоит металлический стол со знаком некронов на крышке. За столом сидят некроны. Т-101, некрон с мышцами, одетый в кожаную куртку. На лице у него черные очки, возле левой руки лежит гаус-бластер. Т-80, некрон в латексе, сидит по левую руку от него. На шее у Т-80 ошейник с длинными шипами. Сзади на ошейнике есть кольцо, из которого свисает стальная цепь, которая другим концом присоединена к сверлу, которое торчит у него с задницы. На голове у Т-80 фуражка с нацистским орлом. Т-1000 не имеет определенной формы и лишь отдаленно напоминает фигуру человека. По нему ходят круги, как по воде. На ТХ корсет с подвязками. На ногах - чулки. Все сидят и играют в карты.

Т-101 (грозно): Сразу предупреждаю, кто будет жухать – головой в жопу заткну.

Т-80 стыдливо улыбается, искоса смотря на Т-101.

ТХ: Я хожу.

ТХ ходит шестеркой бубен. Т-1000 отбивается семеркой бубен.

Т-80 (голосом Бориса Моисеева): Что у нас козырь?

Т-101 (грозно): Очухался!

ТХ: Козырь – черва.

Т-1000 ходит на Т-80 восьмеркой крест. Тот бьется девяткой.

ТХ: Я вот недавно встретила одного красавчика. Такой интересный парниша, только вот что плохо, не нашей расы. Но вы же знаете, как я люблю экзотику всякую. Такой себе красивый мальчик. Значит, руки-ноги в стиле «Ретро». Ну, знаете, безжизненный металл. Сталь, или шо-то такое. Значит, в груди торчит такое красивое механическое сердце. А дальше, вы себе представьте, органика! Вы себе вообразите такую экзотику! Причем органика своя. Не лохмотья всякие, как у свежевателей. Жаль, кастрированный.

Т-101 (грозно): Долбленные космодесантники!

ТХ (оскорблено): Он не такой! Он даже стрелять начал не сразу!

Т-101: Поверь, это из-за того, что он – тормоз, а не из-за того, что ты ему понравилась.

ТХ (со слезами в голосе): Ну чего ты такой?!

Т-80 (утешает): Эти мужланы никогда не поймут нас, девочек.

Повисает тишина. Т-101, Т-1000 и ТХ молча смотрят, кто в стол, кто в небо. Т-80 изумленно озирается на друзей. Потом кончиками пальцев получает бубнового валета и ходит на Т-101. Т-101 бьет. Т-1000 подкидывает. Т-101 бьет. ТХ подкидывает. Т-101 бьет.

Т-101 (агрессивно): Шо, съели?

Т-101 ходит сразу тремя десятками. ТХ забирает.

Т-101 (делает известнейший жест Майкла Джексона): Вот так я вас, вот так!

Т-1000 (булькающим голосом): Да не напрягайся ты так!

Т-1000 ходит на Т-80 пиковым тузом. Тот смотрит на карту и вдруг, кокетливо прикрыв рот рукой, начинает хихикать. Он показывает пальцем на большой символ пики посреди карты.

Т-80 (кокетливо): Ой, посмотрите на что это похоже! Бесстыжие!

Т-80 забирает карту.

Т-80: Я её у вас заберу, працивные.

Т-101 и Т-1000 подозрительно переглядываются.

Т-101 (задумчиво): Ненавижу людей.

ТХ: Не такие они уже и плохие. Так вот, мой этот мальчик, ну этот шо я рассказывала, так вот, я подхожу к нему. Он: «Не подходи ко мне, механическое чудовище!», а я ему: «Мерси за комплиманс! Вы тоже - ничего!»

Т-1000: Девочки, мы играем, или о всякой бурде разговариваем?

Т-101 ходит шестеркой. ТХ бьет.

Т-101 (недовольно): Люди вообще паскуды. Расселились на половину галактики, плодятся, как кроли, а делать ничего хорошего самые не умеют.

ТХ: Нет, ну чего?

Т-101 (перебивает): А ты можешь вспомнить что-то, что у них не через жопу сделано?

ТХ задумалась. Она ходит на Т-1000. Правая нога Т-1000 незаметно вытягивается, как змея, по земле проползает к стулу ТХ, аккуратно поднимается к ее плечу. На конце этого щупальца появляется глаз. Оно с любопытством смотрит в карты ТХ. ТХ замечает щупальце и хватает за него. Щупальце растекается в руке ТХ и капает на землю. Капли ртути стекаются назад к ноге Т-1000.

ТХ (обозлено): Вот только попробуй еще раз что-то такое!

Т-1000 (булькающим насмешливым голосом): И шо ты мне сделаешь? Шею свернёшь?

Некроны хохочут отвратительными металлическими голосами.

ТХ: Так вот, о моем мальчике. Короче, сперва он вел себя как-то сковано. Наверное, стыдился своей органики. А потом мы разговорились, и стало прикольно. Он меня даже пригласил в столовку в их... как же это называется? Кажется, манистир, или манастир.

Т-101: Задолбила уже! Все люди - козлы!

ТХ (обозлено): Это все мужики-некроны – козлы! Искала бы я себе человека, если бы среди вас был хотя бы один нормальный!

ТХ начинает плакать. Т-1000 изображает мрачное выражение лица и смотрит на Т-101. Т-101 недовольно отворачивается. Т-80 бросается утешать ТХ.

Т-80: Ну-ну, девочка, не надо. Парни, в самом деле, все козлы. Поверь мне. Меня тоже так часто обманывали. Рассказывали о высоких чувствах, а на самом деле им всем нужно от нас одно.

ТХ перестала плакать и с выражением откровенного удивления посмотрела на Т-80. Т-1000 и Т-101 посмотрели на него не менее изумленно. Т-80 посмотрел по сторонам, не понимая, что всех так удивило, потом продолжил.

Т-80: А твой мальчик, в самом деле, наверное, нормальный. Видела же, он, наверное, себе механику вживляет, чтоб не быть похожим на обычных людей. Наверное, он, в самом деле, ощущает себя настоящим некроном в душе.

Т-101: Да? Настоящим некроном? А Ка'танам он присягал? Га?

ТХ: Не обязательно присягать Ка’Танам, чтобы быть настоящим некронам.

Повисла тяжёлая, напряженная как струна, тишина. ТХ, поняв, что сморозила, замолчала и опустила главу. Т-80 с ужасом смотрел на нее. Т-101 зловеще улыбнулся. Т-1000 бросил на ТХ мрачный взгляд.

Т-101: Вот видите, к чему приводит общение с людьми? Нормальные некроны начинают дуреть!

ТХ: В том смысле, который может он позднее присягнет. Все-таки существуют же Парии. Может и он когда-то станет.

Т-1000 (философски): Парии это низшая каста. Пусть он лучше буде миссионером. Будет сеять среди людей идеи непротивления смерти.

Т-1000 ходит на Т-80 дамой. Тот бьет.

ТХ: А я вообще не понимаю этих идей смерти.

Т-1000 изумленно смотрит на нее.

Т-1000 (изумленно булькает): Да это же в школе даже рассказывают. Смерть есть завершение цикла, логический финал любой эволюции. Кроме того, смерть - порядок и покой. А жизнь это хаос. Именно поэтому мы лишились плоти.

ТХ (иронически): Да неужели? А я думала, что мы лишились плоти, чтобы ЖИТЬ вечно. Если уже смерть - это венец эволюции, тогда мы - тупиковая ветвь.

Все некроны погружаются в раздумья. Т-1000 иногда формирует на том, что у него похоже на главу, то, что похоже на рот, но ничего сказать не может. Потом, в конце концов, говорит.

Т-1000: Нет. Мы, можно сказать, стали мертвыми. Теперь мы неизменные. В том и разница. Вот скажи, когда у тебя последний раз были месячные?

ТХ задумалась.

ТХ: Приблизительно 65000000 лет назад.

Т-1000: Вот видишь? А сейчас комфортно и сухо. А все почему? Потому что у мертвых овуляций не бывает.

Т-80: Вот что уже не ваше мальчачье дело!

Т-101 (злобно улыбаясь): И даже тот факт, что ты это запомнила! У людей в твоем возрасте уже склероз на 2034 стадии и прогрессирую.

ТХ: Интересно, что ты имеешь против моего возраста? Как для некрона я довольно молодая.

Т-101: Ага, 65 миллионов лет.

Т-1000: Нам всем по 65 миллионов лет.

Т-101: Да, мы все старые и опытные. А люди молодые и глупые. А самое прикольное то, что они некогда не доживут до нашего опыта.

Т-80: Так, люди не долговечные. Они живут всего от силы 100 лет.

Т-101 (грозно): Да даже если бы жили дольше. Все равно мы их еще до этого всех поубиваем. Они и до ста лет дожить не успеют.

Т-101 оскаливает в агрессивной улыбке два ряда металлических зубов.

ТХ (злобно): Ты еще подожди. Может все будет не так легко, как ты думаешь.

Т-101: А чего бы не было легко? Они же ничтожества. У них всякие болезни, лишае, бактерии. Фу! Они повмерают и без нашей помощи. А мы просто лишим их страданий. Все равно нам противостоять они не смогут. Они слабаки и дикари. В них и культура тупая, и бойцы они хреновые. Словом, таким ничтожествам не место во вселенной.

ТХ (грозно): Этот сраный милитаризм меня уже задолбил. Мы все только воюем, воюем, воюем... Да со всей этой войной пусть Каэлис-Ра поцелует меня..!

Гремит гром. ТХ перепугано закрывает рот руками. Все смотрят на нее, пронизанные ужасом.

ТХ: В том смысле, что я всегда мечтала, чтобы Каэлис-Ра меня поцеловал!

Т-101: Всё равно. Если бы эти люди не встретили нас, они бы не догадались сами заменять своё тело искусственным. Они тупые.

ТХ: А вот и нет! У них когда-то очень давно был фильм о роботах, очень похожих на нас. Только тупее. Назывался, кажется, «Дерьминатор», или «Терьминатор».

Т-101: Так это они тоже у нас украли!

ТХ: Э нет! Они этот фильм сняли 38 тысяч лет назад. Откуда они тогда могли знать о нас?

Т-101: Так мы же тогда уже руководили всей галактикой.

ТХ: Мы тогда спали!

Т-1000: Девочки! Мы играем или дерёмся?

Т-80 ходит пиковым валетом. Т-101 бьется червовой семёркой. Т-1000 подбрасывает бубнового валета. Т-101 бьется бубновым тузом. Т-80 подбрасывает пикового туза. Т-101 бьется червовой десяткой. ТХ подбрасывает червового валета. Т-101 бьется червовым тузом. ТХ подбрасывает крестового валета. Т-101 бьется крестовым тузом. Т-80 подбрасывает бубновую десятку. Т-101 бьется червовым тузом и радостно демонстрирует всем пустые руки.

Т-101: Урааа! Я вас всех сделал! Так вас!

Все некоторое время изумленно смотрят на карты. Потом до них доходит, что на столе лежит 5 тузов, причем два из них - козырные. Потом они бросают на Т-101 злой взгляд. Т-101, поняв, что влип, начинает потихоньку вставать со стула.

ТХ (люто): Ах ты шулер!

ТХ расстегивает корсет. Ее сиськи начинают сиять зеленым светом. Т-101 быстро бросается вбок. Две яркие зеленые гаус-молнии ударили из сисек ТХ, но Т-101 успел отклониться, и они ударили в стул, лишив его половины молекул. Т-101 бросается к своего гаус-бластеру, хватает его и наводит на ТХ.

В этот момент посреди стола бьет молния, сжигая колоду карт. Несколько молний бьют в разные стороны от стола, едва не поразив Т-80. Посреди стола образовывается большой серебристый шар, прожигая в столе дырку. Все с осторожностью смотрят на сферу. Вдруг шар укрывается клеточками, будто чешуйками, а потом исчезает. На месте, где только что была сфера, сидит Сара Коннор, некрононенависница. Она одета в военные штаны, боты, майку и кепку. Из-за спины у нее торчат стволы мультимелты. На ремешке через плечо у нее перевешен хевиболтер. На поясе у нее висят два плазмовых пистолета. Сара Коннор обводит некронов хищным взглядам.

Сара Коннор (Грозно): Ага! Попались, подлюки!

Т-101: Здохни, человек!

Т-101 наводит на Сару Коннор гаус-бластер, но она ковбойским движением выхватывает плазменный пистолет и отстреливает Т-101 правую руку, вместе с бластером. Второй рукой она выхватывает второй пистолет и отстреливает некрону главу. Выпустив два контрольных в безголовую тушу Т-101, она поворачивается к ТХ. ТХ реагирует быстро. Она наводит на Сару Коннор сиськи, которые уже начали сиять. Сара Коннор бросает пистолеты и, схватив ТХ за соски, проворачивает их по часовой стрелке. Раздается ужасный ультразвук. Т-80 кривится и закрывает уши. Т-1000 начинает вибрировать, теряя человеческое подобие. Сара Коннор крутанула соски против часовой стрелки и частота звука снижается к инфразвуку. По столу пошли трещины. Т-1000 расплескался по земле.

Сара Коннор (хватая плазменный пистолет): Заткнись, курва!

Она отстреливает ТХ главу и поворачивается к Т-1000. Некрон из ртути выпускает два щупальца и разводит руки Сары Коннор в разные стороны, тем временем формируя третье щупальце в форме лезвия. Сара Коннор умудрилась вывернуть пистолет и отстрелить некрону щупальце. Свободной рукой она хватает гаус-бластер Т-101 и выпускает зеленую молнию в щупальце-лезвие. Гаус-Молния отстреливает щупальце, рассеивает его на отдельные атомы. Следующий выстрел рассеивает на атомы главу Т-1000. Все, что от него осталось, разлилось по столу и большой живой лужей рвануло в кучу черепов, но Сара Коннор рассеивает его окончательно. Она бросает бластер на землю и хищно поворачивается к Т-80. Т-80 испуганно закрывает лицо руками. Сара Коннор спрыгивает со стола. Быстрым движением она вырывает цепь из задницы некрона. Т-80 кричит.

Т-80 (перепугано): Не убивай! Пожалуйста, не убивай!

Сара Коннор: Поцелуй меня в жопу, железяка. Хотя, не надо. У тебя губы холодные.

Сара Коннор заваливает Т-80 на стол животом вниз, а сама достаёт дрель, включает и начинает медленно поднимать к спине некрона. Т-80 верещит. Занавес медленно закрывается. Несколько минут за занавесом слышатся звуки, будто сверло продалбывается сквозь металл, и вопли некронской агонии. Потом занавес приоткрывается. На столе лежат куски некронського тела. На краю стола лежит глава Т-80 и смотрит на зрителей. На ее лице изображены ужасные мучения. Сара Коннор берёт из кармана маркер, пишет на лбу металлической головы «Necrons must die!!!», втыкает гаус-бластер в землю стволом кверху и насаживает на него металлическую голову. Потом Сара Коннор берет удобнее хавиболтер и, стреляя перед собой, идет за кулисы. На заднем плане начинают греметь взрывы, вспыхивают зеленые и оранжевые вспышки, монолит выпускает пушки и начинает пускать зеленые молнии, слышатся металлические вопли некронов и грубые женские матюки.

Из-за груды черепов выходит Дж. Камерон, известный режиссер. Он одет в черный смокинг, белоснежную рубашку. На шее у него завязан белый галстук-бабочка. В руке он держит записную книжку, и что-то записываю. Потом он прижимает записную книжку к груди.

Дж. Камерон (восторженно): Вот это сюжет!

Дж. Камерон нажимает кнопку на карандаше. Вокруг него образовывается серебристый шар, полностью покрывая его. Со временем сфера, вместе с Дж. Камероном, исчезает. Некоторое время ничего не происходит, если не принимать во внимание эпическое побоище, которое происходит за грудами черепов на заднем плане. Свет на сцене постепенно гаснет. Вспышки постепенно гаснут. В полнейшей тьме слышатся металлические вопли некронов и грубые матюки Сары Коннор.

Занавес.

Изменено 25 мая, 2007 пользователем PanCotzky

[Doktor.]

Понравилось =)

[KOBA]

КУ!!!! :ork-up: Ыыыыыыыы!!! :ork-beer:

[Kor'Vesa]

Весьма забавно.

Только насчет второй пьесы замечание: Тау в качестве анекдотичного грузина не очень. Кепку аэродром на него наденешь, а как быть с "выдающимся" носом? Больше подошла бы роль китайца/японца/вьетнамца и т.д. У них и имена такие.

И почему роль бармена отдана Императору? Кто кому должен прислуживать? Я так понимаю больше претендентов не было.

[PanCotzky]

Он не просто бармен. Он владелец всего этого барделя. АКА начальник. Мудрый и терпеливый человек, который всегда знает, что делать. Который наливает пиво ещё до того, как его попросят, просто зная, что это будет уместно.

[Dein]

Посмеялся, здорово :ork-up:

[iVan]

Прочитал, понравилось, особенно вторая. Жаль, до плюсомета врядли когда-то доросту...